Анна таки вирвала в долі надію на майбутнє без Адама. Не білий панський будинок з кам’яними колонами, де вона тепер господиня, не поважний статус удови заможного шляхтича, не багатство чи впевненість у завтрашньому дні, а дитину від Адама, яку носить під серцем. Заради цієї дитини могла б жити, бо живуть же якось інші. Слабка жінка. Чи здужає вона вгамувати біль утрати й навчитися жити без Адам...