У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року. Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні. Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора: «Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією». Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших

Книга Олександра Боргардта "Дві культури" є спробою (можливо, й першою) зіставити та порівняти дві культури: "вєлікую русскую" та "провінційну і занедбану" українську. Хоч остаточне порівняння і не завжди виходить на користь "вєлікой", так би мовити, за визначенням. О. Боргардт не притягав до розгляду матеріалу ні марксизму, ні навіть фрейдизму та структуралізму, обмежуючись незаперечними фактами, як і тим, що можна з них отримати шляхом логічного аналізу. В гострій публіцистичній манері, притаманній саме О. Боргардту, все зветься власними іменами, без звичних для кінця ХХ ст. евфемізмів, коли звичайний геноцид перехрещується на якусь "етнічну чистку". Сподіваємось, що ця книга не залишить байдужим жодного читача в Україні, і не тільки