progenes.livejournal.com пишет:  "Не пройшло і 40 років, як я "відкрила" для себе Василя Земляка. Потрапив від до рук зненацька. Про такі випадки кажуть, що книжка мене знайшла сама. По книжці знято фільм "Вавілон ХХ", але це і так всі знають. Фільм дивилась давно, але мова не про фільм, а про книжку. Перша частина бездоганна взагалі. Зараз так не пишуть. Багата мова, парадоксальні фрази, шикарні картини, об"ємні персонажі. Нічого лишнього, як вірш. Про персонажі додам ще одне слово: навіть останній мерзотник все одно не позбавлений симпатичних рис. Земляку вдалось навіть утриматись від спокуси намалювати ідеально позитивного героя - навіть той має якісь цілком людські вади (це я про козла Фабіяна). Вірю.  Коли починається друга частина, насичена ідеологією, то роман стає трохи нерівномірний і рваний, але все одно не втрачає гармонії. Хоча вже після поетичної смерті козла на гойдалці я нічого несподіваного не очікувала. Село живе і дихає, любить і блудить, ненавидить і прощає. Як не дивно, в пасторальних сценах жодного нав"язливого кіча і дешевої містики. Красота! Книжка для повільного вдумливого читача. Такий собі Маркес за стилем і Платонов за змістом. Гуманний екзистенціалізм. "