Ми вже зустрічалися, шановний читачу, з чарівною дівчиною Вікою, що постійно шукає пригод. Ні, не так. Пригоди постійно шукають її. І неодмінно знаходять, та ще й змушують брати участь у справді химерних, дивних і навіть часом доволі критичних ситуаціях. Так було в першій книжці Ксенії Ковальської «Сепуку по-київськи». Зізнайтеся, вам же хотілося продовження, правда? Чи знайде Віка нарешті свого хлопця Рому, який невідомо куди зник, як складуться надалі їхні стосунки, чи налагодиться нарешті життя цієї невгамовної дівчини? Однак пригоди Віки тривають. Не одне, то інше. Не встигла відкараскатися від одного злочинця, як не знати звідки виринув новий… І на його сумлінні… Ой, не будемо переповідати сюжет. Звісно, захопливу річ і переказувати захопливо, але втримаймося від спокуси, щоб не псувати читачеві задоволення. Достеменно відомо одне: ані з цією симпатичною Вікою, ані з її хлопцем Ромою, ані з книжкою, котру ви тримаєте в руках, — не нудьгуватимете