Валя, Рита, Таня, Марія – про таких кажуть «нерозлийвода»: разом зростали, ділилися мріями та сподіваннями. Але з часом кожна пішла своєю дорогою. Одна добре облаштувала своє життя, друга втратила себе й не знає, як жити далі, інші… Вони зустрінуться через п’ятнадцять років і почнуть оповідати свої історії. Тієї ж миті з’ясується, що їхні шляхи не розбіглися, а навпаки…

Три сестри, Софія, Лія і Мія, багато років живуть на віддаленому хуторі. Їхні найближчі родичі, дід Гордій і бабуся Устя, померли, ще раніше померла їхня мати Марія, яку дівчата майже не знали. Про неї в будинку нагадує «червона» кімната, повна маків – на картинах, рушниках, у книжках… Три сестри не ставлять зайвих питань і взагалі мало спілкуються одна з одною – так їх виховав дід Гордій. Живуть як живеться, та настає день, коли священна для них «червона» кімната відкриває неймовірні родинні таємниці. І Гордієві жінки наважуються нарешті круто змінити своє життя…

Кожна людина має душевний стрижень, який є основою її особистості. Таке собі живе дерево, що росте десь у глибині. Це дерево можна виростити й дочекатися плодів… а можна й убити. Чеслава не відразу зрозуміла, що жити, зраджуючи себе, вона не здатна. Мабуть, для того їй треба було знести втрату коханого, зраду та болісну образу… Але, так чи інакше, щастя чекає на кожного з нас. Треба тільки набратися терпіння