Є книги, які відтворюють дух часу. Вони становлять історичну спадщину людства. Є книги, які концентрують культурні змісти, належні якомусь народу. Вони є вмістом національної скарбниці. Є книги, що поєднують те й інше. Такі ми називаємо шедеврами, культурними подіями. А є й ті, що поєднують все часове загальнолюдське з концентровано національним. Вони, архетипові книги-міфи. Ними тримається людство. До останніх належить і «Зоряний Корсар» Олеся Бердника. Диво дивне: відблиски епох і культур, чари минулого і поклик майбутнього, космічна ритміка блюзу й хорали земних поривань до сакрального не лише утворили тут динамічну гармонію, насичену титанічним борінням думки і серця. У них сконцентрувався дух українства, що раптом виявив себе як дух людства. Споконвічну муку і мрію людства і — ширше — усього живого, а зрештою й кожної частки буття він, Автор, Творець прийняв у серце своє. І відлив її в книгу-заклик, книгу-біль, книгу-програму, книгу-енергетичний спалах… Словом прореченим він народив покоління, Однак уплив його заклику не обмежено генерацією 70-х. Найукраїнська книга з усього українського, «Зоряний Корсар» є водночас і найкосмополітичнішим твором — у витоковому, кращому розумінні цього слова, вселюдським твором на віки. «Я теж твій син, Лесю» — скаже колишній Універсальний Робот, а тепер людина на ім’я УР — вогонь. «Ти народила мене». «Ми — ваші діти, пане Олесю», — може сказати моє покоління. «Це Ви народили нас, Батьку». І кинуте Вами зерно, прорісши крізь наші серця, вже почало свою світобудівну роботу. Ви запалили вогонь. І Корсари постануть з нього. Це буде, Батьку, неодмінно буде. Клянемося! Тетяна Метельова, д-р філософських наук