Володимир і Марія… Нащадки двох родів землеробів… Побут, століттями й поколіннями вивірений до дрібниць… Але вони змушені прийняти виклик історії – і стати будівничими незалежної України. Визвольна боротьба, підпілля, фашистський полон… Кохання і зради, перемоги і зневіра. Клятва любові до рідної землі – «доки смерть не розлучить нас» – ці самі слова Володимир промовить колись і до Марійки. І назавжди закритий шлях на батьківщину, де на них чекає смерть. Лише вистраждане кохання одне до одного все життя буде доводити: про майбутнє таки варто мріяти…

Ларко невідривно дивився в очі Левона і не міг вистрілити… За кілька секунд у свідомості Ларка промайнули картини з минулого: спільні ігри та пустощі, навчання в школі, Анна. Вони з Левоном були друзями дитинства, а тепер… На руках Левона кров його земляків українців. Ларко цілиться в груди поляка, а той, не відводячи очей від дула автомата, каже: «Я люблю твою Анну більше за життя. То нащо воно таке мені…» Чи натисне Ларко на спускний гачок?