Ейрін вер Келлах була звичайнісінькою принцесою, яких на світі багато. До того ж королівство, де править її батько, геть маленьке й незначне; власне, воно лише нещодавно стало королівством, а доти було пересічним князівством. Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну… [Примітка. Роман було опубліковано в російському перекладі: Первозданная. Дорога на Тир Минеган. Роман. — Москва: Альфа-Книга, 2013. При оформленні українського тексту використано обкладинку з вищезгаданого видання.]

Щасливо уникнувши пастки чорних чаклунів, юна відьма Ейрін прибула на Тір Мінеган, де під наглядом досвідчених сестер-наставниць стала навчатися маґії й розвивати силу своєї Іскри. Проте Китрайл не відмовився від наміру заволодіти Первісною: він вводить у гру свого найціннішого аґента — чаклунку, що вже багато років працює на відьом і тішиться їхньою цілковитою довірою. Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов'язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов'язано ж напевно… [Примітка. Роман було опубліковано в російському перекладі: Первозданная. Вихрь пророчеств. Роман. — Москва: Альфа-Книга, 2014. При оформленні українського тексту використано обкладинку з вищезгаданого видання.]

Було це дуже давно, коли Полісся ще не називали ні Поліссям, ні Підліссям. Може й називали б, але ще не знали, як воно називається. Це був край безкінечних боліт, непрохідних лісів, повноводних озер і річок з крутими берегами, поцяткованими норами, в яких ховалися «пічкурі» і змії. Пологі береги озер густо поросли високим очеретом, а трохи далі, ближче до горизонту, здіймалися, мов високі руді стіни, розмиті рікою обривисті схили глиняних пагорбів, дрімучі ліси покривали їх