Сенсація! Творчість Маестро інтелектуального детективу Олексія Волкова засяяла новою гранню. Свій новий роман автор присвятив колегам по фаху — лікарям. І зробив це настільки весело, феєрично й, найголовніше, щиро, що не залишається жодних сумнівів: талановита людина талановита в усьому. А як же детективний сюжет? — запитаєте ви. Далебі Маестро, він на те й маестро, аби за жодних обставин не відступити від обраного шляху. Цей детектив, чи то пак трилер у його виконанні не менш віртуозний, як і всі попередні!

Пропоноване видання висвітлює проблеми функціональних порушень з боку центральної нервової системи та її вегетативного відділу, які досить часто трапляються в сьогоденному житті. Автор обґрунтовує метод фітотерапії неврозів, робить спробу поєднати аналітико-синтетичні наукові здобутки з практичними даними застосування лікарських рослин для лікування групи захворювань, в основі яких лежать функціональні порушення у процесах вищої центральної нервової системи та її вегетативного відділу. Книга буде корисною як для практичних лікарів-неврологів, так і великої групи сімейних лікарів та студентів вищих медичних навчальних закладів

Зручне крісло у напівзатемненому кабінеті, уважний психотерапевт, який вислухає всі ваші спогади і вирішить усі проблеми… Вас ніколи не цікавило, як це працює насправді? Один з найталановитіших у світі психотерапевтів розповість історії кількох своїх пацієнтів різного віку і статі — одруженої літньої жінки, яка закохалася в молодого лікаря, самотньої дівчини, котра разом із зайвими кілограмами скине маску базіки й веселухи, щоб нарешті стати щасливою, поважного бухгалтера, що на додачу до нападів мігрені залишить у минулому цілий віз родинних негараздів і чоловічих проблем… Відмовившись від формалізованих діагнозів, доктор Ялом шукає особливий підхід до кожного зі своїх підопічних, щораз винаходить новий метод терапії, долаючи психологічні бар’єри, що зводилися роками, шукаючи ту потужну емоцію, яка переможе депресію, невпевненість чи руйнівну злість і змінить життя на краще

Цей гостросюжетний роман написаний братами Вайнерами у звичному для їхньої творчості детективно-пригодницькому жанрі. Ліки проти страху — це новий препарат, створений вченими і покликаний служити для блага людини. Проте сталося так, що препарат потрапив у руки злочинців, перетворившись для них у засіб збагачення… Вістря роману спрямоване проти споживацького ставлення до життя

В книзі описано високі харчові та лікувально-профілактичні властивості меду, широко вживаного при ряді захворювань шлунково-кишкового тракту, серця, легень, нервової системи, шкірних, очних, дитячих і т. ін. Значний інтерес становить розділ «Експресний метод одержання бджолиного меду», в якому висвітлено багаторічні дослідження автора по здобуванню різних полівітамінів і лікарських сортів меду за відповідними рецептами. В книзі докладно описується лікувальне застосування меду при ряді захворювань (ревматизм, неврити, невралгії, базедова хвороба та ін.), а також найновіші методи введення в організм хворого апітоксину з лікувальною метою. Автор пропонує оригінальний метод одержання чистого апітоксину (бджолиної отрути) без пошкодження бджіл. Книга розрахована на масового читача

Ніч на 26 лютого 1862 року, цвинтар Оук-Гілл у Вашингтоні. Один із найславетніших американських президентів, Абрагам Лінкольн, серце якого розривається від болю через утрату 11-річного сина та через кривавий хаос, що охопив цілу країну: громадянська війна саме у розпалі. Багатоголосий хор найрізноманітніших неприкаяних душ, які з власної волі застрягли тут, на цвинтарі, між цим світом та потойбіччям, діляться своїми історіями, а тепер не зводять з президента пильних очей. Цитати з реальних і вигаданих творів реальних і вигаданих сучасників. Все це — «Лінкольн у бардо» Джорджа Сондерса, прониклива і пронизлива оповідь, сповнена співчуттям та насичена глибокими сенсами, написана надзвичайно майстерно і скомпонована неймовірно химерно. «Шедевр», — кажуть літературні критики. І додають: «Перш ніж розгорнути цю книжку, забудьте про все, що ви читали раніше. Так чи інак, вона ні на що не схожа»

Зборнік казак беларускай пісьменніцы і журналісткі пад назвай Ліпачка

Жывое, непасрэднае адчуванне роднай прыроды, любоў да людзей працы, захапленне гераічным і мужным — такія асноўныя тэмы новага зборніка паэтэсы

Крок за кроком Вогнесерд та його друзі намагаються викрити жахливі таємниці воєводи Громового Клану. Розгадка, здається, так близько — за декілька мишачих хвостів. Але доля знову збиває їх зі сліду та готує несподівані повороти подій. Можливо, і не варто сувати носа в чужі таємниці… Адже ніхто напевне не знає, чим обернеться для котів правда, яку приховує цей темний прадавній ліс

Коли на плечі дванадцятилітнього хлопчика лягає тягар відповідальності за інших, коли весь страшний ліс повстає проти нього, коли самому треба вирішувати, що є добре і що є погано, кожен крок небезпечної мандрівки може виявитися останнім… Чи вдасться герою дійти до мети своєї подорожі? Чи пощастить йому врятувати людей і при цьому не перетворитися на вовкулаку? Чи допоможе йому те, що він іще підліток, а чи стане на заваді?

Чи може бути щось страшніше, ніж прихід до села лисого і босого? Хто краде чарівні речі в дітей? Як стати бабою Ягою? Куди приведе останній шлях вовкулаків? На всі ці питання ви дістанете відповідь у другій книжці роману про пригоди Лелі, Лисого та їхніх друзів у страшному світі, де не лишилося майже нічого доброго. Але ж іншого світу немає!

От уже ніби й довідалися, що то за страшна сила, яка прагне знищити всіх людей і взагалі всіх живих істот на Землі, а як її здолати — так нікому й не відомо. Безнадійний, жахливий, авантюрний план Лисого не сподобався нікому — ні Лелі, ні Марічці, ні Бороді… І все ж усі вони й навіть півень на ймення Сокіл беруться допомогти. Страшно й подумати, до чого це може призвести. І все ж — звідки ця темна підземна сила взялася? Чому вона така ворожа до людини? На ці запитання, можливо, відповість доля зовсім іншого персонажа, який назвав себе Інженером. Остання книга трилогії «Лісом, небом, водою» так само сповнена фантастичних пригод і пригодницької фантастики, як і дві попередні: «Лисий» і «Леля»

Я свечкі запаліў, у пакоі цішыня велікодная. Бачу Бацьку... Крынкі халаднаногія! Іду ў даліну пачатку свайго — готыка дзяцінства на небакраі. На вашых выганах бесклапотнасці і ў вішнях радасці рэха загуляла са мною ў схованкі. Чырванею, засаромлены сталасцю. Крынкі вячэрнезвонныя! Кіра-пані хараством візантыйскім сваім не асудзіла мяне на будзённасць

Источники: Беларускі гістарычны агляд. Том 3, сшытак 1, 1996. С. 63-106. Мікалай Улашчык. Выбранае. Мінск, Беларускі кнігазбор, 2001. С. 477-523. Мікалай Улашчык. Даць народу гісторыю. Мінск, Лімарыус, 2016. С. 355-497. Лучшая рецензия на книгу Рецензия экспертаЭксперт Лайвлиба Дополнительные действия 24 октября 2017 г., 11:38 Torvald5 написал рецензию на книгу Даць народу гісторыю. Успаміны, лісты автора Мікалай Улашчык Оценка Torvald5: 5 / 0.0 Распавядаючы пра гэтую кнігу, адразу мушу адзначыць выдатную працу выдавецтва “Лімарыус”, якое вось ужо некалькі год нястомна выдае кнігі ў серыі “Беларуская мемуарная бібліятэка”. У гэтай серыі выйшлі зборнікі - Зоські Верас, Ларысы Геніюш, Міхася Стральцова, Уладзіміра Дубоўкі і многіх іншых пісьменнікаў, мастакоў, культурных і грамадскіх деячоў, прадстаўнікоў беларускай эміграцыі. Такім чынам вымалёўваецца калектыўны беларускі партрэт 20 стагоддзя, бо пераважна з гэтага часу паходзяць мемуары, якія збіраюцца пад вокладкі кніг. Што тычыцца Мікалая Улашчыка, дык ягоныя гістарычныя працы апошнім часам пачалі актыўна перавыдавацца. Менш ведалі ў Беларусі пра асабістае жыццё гэтага незвычайнага чалавека. І трэба сказаць, надзвычай незвычайнага. Сапраўды, тры разы быць арыштаваным НКВД, практычна ўсю маладосць правесці ў турмах і лагерах, а затым вярнуцца ў навуку і стаць адным з галоўных аўтарытэтаў у вывучэнні летапісаў Вялікага княства Літоўскага. Гэта сапраўды трэба мець сталёвы характар і сілу волі. Ну і любоў у душы. Перадусім да роднага краю. А гэтаму нязломнаму чалавеку было што расказаць і згадаць, бо ён асабіста ведаў практычна ўсіх беларускіх дзеячоў культуры і навуку 20-30 гадоў. Асабіста быў знаёмы з Янкам Купалам і Максімам Гарэцкім, Уладзімірам Дубоўкам і Міхасём Чаротам, Язэпа Лёсікам і Усеваладам Ігнатоўскім. Сядзеў у адной камеры з Вацлавам Ластоўскім і Іванам Цвікевічам. У ссылцы быў разам з Уладзімірам Жылкам. І невыпадкова, што ў 70-80-х гадах Улашчык актыўна ліставаўся з даследчыкамі беларускай літаратуры і дзяліўся сваімі ўспамінамі. Дарэчы, частка гэтых лістоў і змешчана ў кнізе “Даць народу гісторыю”. Гэта лісты да Ніла Гілевіча, Арсена Ліса, Уладзіміра Калесніка, Віталя Скалабана, Генадзя Каханоўскага, Вячаслава Чамярыцкага і многіх іншых. А ўласна мемуарная частка кнігі складаецца з успамінаў пра маленства, падзеі першай сусветнай вайны і паўставання сацыялістычнай Беларусі, а таксама цікавага раздзелу “Постаці”, у якім аўтар апісвае добра знаёмых людзей менскага беларускага асяроддзя 20-х гадоў. Ну і варта адзначыць, што кніга заканчваецца надзвычай карысным раздзелам “Каментары”, а таксама “Паказнікам імёнаў”, што вельмі спрашчае карыстанне гэтай аб’ёмнай кнігай. Не цяжка ўявіць, якую тытанічную працу выканалі ўкладальнікі гэтага выдання - Аляксей Каўка і Міхась Скобла. У кнізе толькі лістоў змешчана 128. І трэба разумець, што ўкладальнікамі было прачытана ў разы больш. Але праца зроблена. І кніга каштоўнай цаглінай пакладзена ў падмурак культуры Беларусі. І цяпер вынікам гэтай працы могуць карыстацца сотні іншых людзей, якім цікавая гісторыя культуры сваёй краіны. Подробнее на livelib.ru: https://www.livelib.ru/book/1002222565-dats-narodu-gistoryyu-uspaminy-listy-mikalaj-ulashchyk

У зборнік увайшлі 26 дасланых і адзін недасланы вершаваны ліст Рыгора Барадуліня аго сябру пісьменніку Васілю Быкаву. Кніга ўтрымлівае таксама малюнкі, якія, па сутнасці, былі адказам на лісты ў вершах. Будучы ў эміграцыі у Фінляндыі народны пісьменнік Беларусі Васіль Быкаў вёў актыўнае жыццё, поўнае сустрэч, вандровак, рознага роду мерапрыемстваў, што і адлюстравана ў малюнках. У сваю чаргу Рыгор Барадулін дзяліўся з сябрам тым, што адбывалася на радзіме, што набалела на душы, былі таксама вершы-віншаванні з нагоды святаў. Чытаючы вершы і аглядаючы малюнкі, адкрываеш цэласную карціну, поўную гісторыю. Сяброўская падтрымка вельмі важная, асабліва, калі чалавек знаходзіцца здалёк ад дому і не мае магчымасці вярнуцца ў кожную хвіліну. Рыгор Барадулін стараўся па-свойму, па паэтыцку зрабіць гэты побыт на чужыне як мага менш тужлівым. Гэтыя вершы нельга не прачытаць, нельга абыйсці увагаю і малюнкі майстра слова

Гэта кніга вандраванняў, кніга неспадзеўных дарожных сустрэч і прыгод. Але тут — падарожжа не ў нейкія экзатычныя краіны, a. па далёкіх і блізкіх кутках нашай, здавалася б, такой знаёмай і адначасова такой незнаёмай Беларусі. Аўтар у розны час аб'ездзіў мясціны, звязаныя з біяграфіямі вядомых паэтаў Я. Чачота, У. Сыракомля Ф. Багушэвіча, Я. Купалы і інш., і гіра ўсё, што бачыў і чуў у дарозе, пра былі і паданні роднай зямлі жыва і ўзнёсла расказаў у сваіх мастацкіх нарысах

В другому романі історичної дилогії про Генріха IV видатний німецький письменник-реаліст Генріх Манн (1871–1950) зображує Генріха гуманістом, що із зброєю в руках бореться за торжество прогресивних для його епохи ідей, за можливість тривалого миру для свого народу й усієї Європи. Письменник підводить читача до зіставлення боротьби реакції і прогресу в зображувану ним епоху з боротьбою між силами миру і війни у бурхливій атмосфері 30-х років XX сторіччя

У цій документальній пригодницькій повісті розповідається про долю радянського льотчика, який, здійснивши успішний наліт на фашистський аеродром, був підбитий і опинився у ворожому тилу. Льотчик пробирається через лінію фронту. Важкий і небезпечний це шлях. Та найсерйозніших випробувань герой зазнає тоді, коли, здавалося б, уже досягнув мети… В основу повісті покладено справжній факт. Усе, про що розповідається в книжці, трапилося під час Великої Вітчизняної війни з командиром ескадрильї одного з авіаполків Г. С. Карловим. Автор повісті, Генріх Борисович Гофман, учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу, почав друкуватися з 1957 року в газетах «Комсомольская правда», «Красная звезда», «Советская авиация». «Літак підбито над ціллю» — перший великий твір письменника

У кнігу ўвайшлі вершы для дзяцей малодшага і сярэднага школьнага ўросгу, напісаныя аўтарам у розныя гады. Сяргей Панізьнік (псеўданім Сяргей Папар) мае трыццацігадо-вы стаж супрацы з юнымі чыта-чамі. У выдавецтве «Юнацтва» ён падрыхтаваў да друку дзесяць зборнікаў гістарычнай літаратуры пад назвай «Бацькаўшчына» (1990-2002). Прымаў удзел у вы-данні шматтомнай «Бібліятэкі дзіцячай літаратуры народаў СССР », у тым ліку і зборніка « Пес-ня Даўгавы: Вершы, апавяданні, казкі латышскіх пісьменнікаў» (1986). У выдавецтве выходзіў і штогоднік дзіцячай літаратуры «Ветразь. Пісьменнікі народаў СССР і замежных краін — дзецям». Выпускі 1985, 1990 гадоў пад-рыхтаваў С. Папар. Там жа для дзяцей сярэдняга школьнага ўзро-сту выйшла «Падарожная кніжка Скарыны» (1990) — укла-дальнікі С. Панізьнік, В. Дышыневіч, а таксама зборнік вершаў Янкі Купалы «Явар і каліна: Паэзія кахання (2000) — укладальнік С. Панізьнік. 1999-м годам пазначаны выхад яго аўтарскай кніжкі «Золкая зёлка» (вершы для малодшага школьнага ўзросту)

Сучасний російський письменник М.В.Васильєв — автор широковідомих науково-художніх книг “Енергія і людина”, “Подорожі в Космос”, “Репортаж із XXI віку”, “Твої таємниці, природо!” “Про машини, які є і які будуть”, “У світі семи стихій” та інших. Його твори перекладено на багато мов світу. В науково-фантастичному оповіданні “Літаючі квіти” показано трудові будні радянських геологів. Автор змальовує лише кілька днів геологічної експедиції. Але вони дають читачеві уявлення про романтичне, сповнене небезпек і пригод трудове життя геологів, про благородну працю цих мужніх, кмітливих і спостережливих людей

Ця збірка літературно-критичних, теоретико-літературних та філософських текстів Бруно Шульца відкриває нову грань творчості мистця й дозволяє поглянути на нього як на талановитого літературного критика, уважного до сучасного йому літературного дискурсу. Бруно Шульц постає як філософ й теоретик літератури, який створив оригінальну концепцію літературної творчості, запропонував власний інструментарій аналітичного прочитання і рецепції художнього тексту. Книга адресована літературознавцям та філософам, а також широкому колу гуманітаріїв й усім, хто цікавиться культурою міжвоєнної доби. _________________________ Поезія — це короткі поєднання сенсу між словами, несподіване відроджування первинних мітів. Бруно Шульц, «Мітологізація дійсності» * * * Є змісти, ніби призначені нам, приготовані, що чекають на нас на самому вступі у життя. Так я у віці восьми років сприймав баладу Ґьоте з усією її метафізикою. Попри напівзрозумілу німецьку, я вловив, відчув сенс і, зворушений до глибини, плакав, коли мені мама її читала. Такі образи становлять програму, визначають залізний капітал духу, даного нам дуже рано, у формі передчуттів і напівсвідомого досвіду. Гадаю, вся решта життя витрачається нами на те, щоби зінтерпретувати ці з'яви, переглянути їх у всьому змісті, який здобуваємо, провести крізь усі розпинання нашого інтелекту, на які нас вистачає. Ці ранні образи визначають мистцям межі їх творчості. Їхня творчість є дедукцією готових передумов. Потім вони вже не відкривають нічого нового, а тільки вчаться щоразу краще розуміти ще на вступі довірений їм секрет; їхня творчість є постійною екзегезою, коментарем до того єдиного вірша, що їм був заданий. Зрештою, мистецтво не розгадує цього секрету до кінця. Бруно Шульц до Ст. І. Віткевича * * * Кафка напрочуд чітко бачить реалістичну поверхню дійсності, майже напам'ять знає її жестикуляції, всю зовнішню техніку подій та ситуацій з їхніми поєднаннями й переплетеннями, але все це для нього тільки нетривка шкіра без коріння, яку він знімає, наче делікатну паволоку, накладаючи на свій трансцендентний світ, трансплантуючи у свою реальність. Його ставлення до дійсності наскрізь іронічне, зрадливе, сповнене злої волі — ставлення престидижитатора до свого апарату. Бруно Шульц, «Передмова до польського перекладу „Процесу” Франца Кафки»

Герої повісті Софії Андрухович — це екзотичні квіти, які снять свої щасливі сни й живуть у своєрідному й дивовижному світі. Зло і цивілізація можуть тільки торкатися цього світу, але не можуть у нього проникнути. І водночас «Літо Мілени» не є цілковитою ідилією, це твір про ідилію, метаідилія, в якій іронічний підтекст резервує для авторки якісь додаткові змістові нашарування

Праз глухія мясьціны Палесься нясьпешна праточваецца рэвалюцыйная хваля 1863 году: патаемныя перавозкі зброі, наіўна-ўзьнёслыя маладзёны, натхнёныя павевамі сталічнага студэнцкага вальнадумства, сакрэтныя паўстанцкія цыркуляры, гвалтоўныя дзеяньні супраць улады, наплыў войскаў, паразы, перасьлед… Даўно, вельмі даўно, у рамантычным ХІХ стагодзьдзі, нашы высакародныя і вальналюбныя продкі чарговым разам кінулі выклік прыгнятальніку. Іх не спыняла, што магутная імпэрыя набірае сілу, не бянтэжыла, што трыццаць гадоў таму спроба вызваліцца скончылася паразаю і рэпрэсіямі. Яны натхняліся ідэямі свабоды, роўнасьці, братэрства…

У апавяданні «Літоўскі хутарок» аўтар паказаў суровую праўду аб імперыялістычнай вайне, выкрыў яе антынародную сутнасць. Хутарок размяшчаецца ў горнай мясцовасці. Навіны і газеты да жыхароў даходзілі рэдка. Але вось ганец прынёс у вёску вестку аб пачатку вайны і загад аб мабілізацыі. Як вялікае няшчасце, страшную бяду ўспрымае вёска вестку аб вайне…

«Літопис руський» — велетенська епопея про події всесвітньої історії та історії Давньої Русі від незапам’ятних часів до кінця XIII ст. Це — документальне першоджерело, де значуще кожне слово. Складається з «Повісті минулих літ», Київського літопису та Галицько-Волинського літопису. Галицько-Волинський літопис — літопис XIII століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201–1292 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства. Спочатку літопис складався з окремих історичних повістей. Лише при створенні загального зведення було внесено хронологію. За змістом і мовно-стилістичними особливостями Галицько-Волинський літопис поділяється на дві частини: Галицький літопис (1201–1261), складений у Галичині, в основу якого покладено літописання часів князя Данила Романовича Галицького і Волинський літопис (1262–1291), складений на Волині, який більше відображав історичні волинські землі за князювання Василька Романовичата його сина Володимира. Невідомі автори Галицько-Волинського літопису (можливо, дружинники) були ідейними виразниками інтересів тих соціальних сил, на які спиралася князівська влада в боротьбі проти великих бояр, а також пригнобленого народу. Основний текст літопису пронизує ідея єдності Русі, оборона її від зовнішніх ворогів. Значне місце в Галицько-Волинському літописі посідає історія культури Галицько-Волинського князівства. Літопис пронизаний християнським духом, оскільки його писали монахи, бо тільки вони були освіченим населенням на той час. Ми можемо прослідкувати це у літописі. Наприклад: Данило змушений був іти до Золотої Орди і просити «ярлик» (дозвіл) щоб могти керувати, і одним із завдань, щоб отримати «ярлик» було поклонитися «кущу» (один із символів віри Ординців), і Данило відмовився це робити, оскільки це порушувало християнські засади князя (а згодом короля). Також, впродовж усього літописного твору згадується про незадоволеність князя Данила Київською митрополією, і він намагався створити свою — Галицьку. Переклад «Літопису руського» (з додатком творів Володимира Мономаха) українською мовою здійснено вперше. Книга містить фундаментальний науковий апарат, широко ілюстрована. Видання універсальне. Воно придатне і для наукової роботи, і для задоволення інтересу любителів рідної історії. Редакційна колегія: О. Т. ГОНЧАР, Ю. П. ДЯЧЕНКО, М. Г. ЖУЛИНСЬКИЙ, В. І. КРЕКОТЕНЬ, О. В. МИШАНИЧ, Ю. М. МУШКЕТИК, В. В. НІМЧУК, Т. І. СЕРГІЙЧУК, П. П. Толочко, В. О. ШЕВЧУК Відповідальний редактор О. В. МИШАНИЧ Передмова, примітки, іменно-особовий та географічно-археологічно-етнографічний покажчики, генеалогічні таблиці, карти і плани А. Є. МАХНОВЦЯ Редактор С. А. ЗАХАРОВА

«Літопис руський» — велетенська епопея про події всесвітньої історії та історії Давньої Русі від незапам’ятних часів до кінця XIII ст. Це — документальне першоджерело, де значуще кожне слово. Складається з «Повісті минулих літ», Київського літопису та Галицько-Волинського літопису. Київський літопис — одна з найдавніших пам'яток історії та літератури Київської Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті временних літ» і попередником Галицько-Волинського літопису, охоплює події 1118–1200 років. Дослідники вважають, що текст, який дійшов до нас, упорядкував бл. 1200 ігумен Видубицького монастиря у Києві Мойсей на основі літописних зведень, складених при княжих дворах у різних землях Русі, з певними скороченнями і доповненнями. Наявність різних авторів, неоднаковий рівень їх освіти і таланту відбилися на підході до викладу подій, стилі, оцінках фактів. Київський літопис складається з порічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та інших. Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема Київського літопису — Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноземних завойовників. До Київського літопису включено окремі літературні твори — повість про вбивство Андрія Боголюбського 1174, повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 та інші Київський літопис — твір майже суто світський, церковним питанням приділено дуже мало уваги. Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов'янськими елементами, з використанням діалогів, прислів'їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика. Привертають увагу описи окремих подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий. Переклад «Літопису руського» (з додатком творів Володимира Мономаха) українською мовою здійснено вперше. Книга містить фундаментальний науковий апарат, широко ілюстрована. Видання універсальне. Воно придатне і для наукової роботи, і для задоволення інтересу любителів рідної історії. Редакційна колегія: О. Т. ГОНЧАР, Ю. П. ДЯЧЕНКО, М. Г. ЖУЛИНСЬКИЙ, В. І. КРЕКОТЕНЬ, О. В. МИШАНИЧ, Ю. М. МУШКЕТИК, В. В. НІМЧУК, Т. І. СЕРГІЙЧУК, П. П. Толочко, В. О. ШЕВЧУК Відповідальний редактор О. В. МИШАНИЧ Передмова, примітки, іменно-особовий та географічно-археологічно-етнографічний покажчики, генеалогічні таблиці, карти і плани А. Є. МАХНОВЦЯ Редактор С. А. ЗАХАРОВА

«Літопис руський» — велетенська епопея про події всесвітньої історії та історії Давньої Русі від незапам’ятних часів до кінця XIII ст. Це — документальне першоджерело, де значуще кожне слово. Складається з «Повісті минулих літ», Київського літопису та Галицько-Волинського літопису. Повість минулих літ — літописне зведення, складене в Києві на початку 12 століття, пам'ятка історіографії та літератури Київської Русі. Оригінал (першопис) «Повісті минулих літ» до наших днів не зберігся. Збереглися лише пізніші списки. Під «списком» розуміють «переписування» («списування») з іншого джерела. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті минулих літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором із літописних зведень поч. XII ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; третя виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха. «Повість минулих літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди. Переклад «Літопису руського» (з додатком творів Володимира Мономаха) українською мовою здійснено вперше. Книга містить фундаментальний науковий апарат, широко ілюстрована. Видання універсальне. Воно придатне і для наукової роботи, і для задоволення інтересу любителів рідної історії. Редакційна колегія: О. Т. ГОНЧАР, Ю. П. ДЯЧЕНКО, М. Г. ЖУЛИНСЬКИЙ, В. І. КРЕКОТЕНЬ, О. В. МИШАНИЧ, Ю. М. МУШКЕТИК, В. В. НІМЧУК, Т. І. СЕРГІЙЧУК, П. П. Толочко, В. О. ШЕВЧУК Відповідальний редактор О. В. МИШАНИЧ Передмова, примітки, іменно-особовий та географічно-археологічно-етнографічний покажчики, генеалогічні таблиці, карти і плани Л. Є. МАХНОВЦЯ Редактор С. А. ЗАХАРОВА

Літопис Самовидця — одна з найвидатніших історіографічних пам’яток і одне з найдостовірніших історичних джерел XVII ст., самобутня й оригінальна пам’ятка української мови та літератури. Як історичне джерело, написане очевидцем, літопис містить цінні фактичні відомості з історії українського, білоруського, російського, польського та інших народів другої половини XVII ст. Багато з цих відомостей мають унікальний характер. Видання розраховане на істориків, філологів, етнографів, викладачів та студентів вузів, учителів і широке коло читачів. Редакція історичної та археологічної літератури. видання підготував Я. І. Дзира Київ: «Наукова думка», 1971. — 208 с

Літургікон, або Служебник На славу Святій, Єдиносущній, Животворчій і Нероздільній Тройці, Отцю, і Сину, і Святому Духові — на спасіння вірних Української Православної Церкви цю священну книгу «Служебник» до друку приготувала і зредагувала Комісія богослужбових книг Науково-Богословського інституту Української Православної Церкви в Сполучених Штатах Америки при архипастирській опіці й авторитетних порадах Високопреосвященніших Іоана — митрополита Української Православної Церкви Сполучених Штатів Америки, Іларіона — митрополита Української Греко-Православної Церкви Канади і Ніканора — архиєпископа Київського і Чигиринського і митрополита Української Автокефальної Православної Церкви на еміграції. Собор єпископів Української Православної Церкви в Сполучених Штатах Америки благословляє цю священну книгу «Служебник» до друку і богослужбового вжитку. † Митрополит Іоан  † Архиєпископ Мстислав  † Архиєпископ Володимир Року Божого 1963-го, лютого 12 дня, у день Собору трьох Святителів — Василія Великого, Григорія Богослова й Іоана Золотоустого. З огляду на вичерпання першого накладу цього «Служебника», що його видала наша Церква на чужині, та на зростаючий попит на неї в Україні, благословляю перевидати цю священну книгу другим накладом. † Мстислав, митрополит УАПЦеркви Провідна неділя, 7 травня 1989 р.Б. Оселя св. ап. Андрія Первозваного, С. Бавнд Брук, Н. Дж США Український центр візантиністики і патрології (Київ) за участи Колегії Патріярха Мстислава (Харків) і Львівського ставропіґійного братства апостола Андрія Первозваного (Львів) здійснює перевидання тексту «Служебника» в перекладі сучасною українською мовою, опублікованого Українською Православною Церквою в США 1963 р. Зберігаючи мову перекладу, редакція виправила наявні граматичні помилки й опечатки, усунула недоліки коректури, доповнила текст частинами, відсутніми у виданнях 1963 і 1989 pp. Використано «Служебник» свт. Петра Могили (1629), сучасні видання Антіохійської Православної Церкви, Елладської Православної Церкви, Російської Православної Церкви, Румунської Православної Церкви. Видання Літургікона присвячене 15-ій річниці Першого Всеукраїнського Православного Собору 5-6 червня 1990 року і обрання Святішого Патріярха Мстислава ©Навчальні відомості. Переклад блаженної пам’яти митрополита Полікарпа. (Сікорського) з незначними мовними виправленнями. © Служебник. С. Бавнд-Брук, Нью-Джерсі (США), 1963. © Літургікон або Служебник Київ-Харків-Львів, 2005

У книжці розгорнено розповідь про зміну географічного, політичного та культурного ландшафту Дніпропетровська у буремний період. Історію міста розкрито через призму приватних історій городян: їхніх практик, уподобань та ілюзій. «Дев’яності» для автора це не просто конкретний час, але й певна атмосфера, тип мислення, і тому він завершується тоді, коли починається Революція гідності

У цьому ліцеї виховують дівчат, які стануть ідеальними дружинами тим, хто дасть більше грошей. Аж раптом одна вихованка гине. І цього разу інформацію не вдається приховати, бо є люди, котрим небайдужа доля дівчини, від якої відмовились її батьки на користь примарного майбутнього щастя…

Статья из журнала "Універсум" 2010 9-10