«Блакітны зніч» — лірычная споведзь прызнанага майстра прозы пра сябе i свет, пра самых блізкіх людзей, пра светла-ўзнёслыя i сумна-трагічныя праявы быцця, пра ўсё тое, што дапамагае па-сапраўднаму жыць, верыць i спадзявацца на Чалавечае ў чалавеку

Роман «Блакитна лінія» завершує трилогію, розпочату вже відомими читачеві пригодницькими творами «Посланець» і «Сплячий лелека», темою яких є ратний подвиг радянських чекістів у роки Великої Вітчизняної війни

За давньоєгипетською легендою, що її записав старогрецький філософ Платон, в Атлантичному океані колись існував великий острів Атлантида. Його населяло дуже й розумне плем'я атлантів, які несли в різні країни культуру і поступ. Внаслідок страшного землетрусу острів Атлантида назавжди зник в океанських глибинах. Легенда про Атлантиду покладена в основу пригодницько-фантастичної повісті «Блакитна Планета». Її герой — мудрий та сміливий Юн — нащадок атлантів. Він прилітає на Землю — Блакитну Планету — з далекої зірки Атіс, аби побачити, чого досягло людство в своєму розвиткові. Юн зустрічається з польськими піонерами та їхньою вожатою Агнешкою. За думкою Агнешки, космічний прибулець мусить близько познайомитися з Землею, пізнати життя й характери землян. Юн, Агнешка й піонер Марцін вирушають в подорож на Юновому космічному кораблі. Вони відвідують Антарктиду, Іспанію, Єгипет, спускаються на дно Атлантичного океану. Зрештою Юн визнає себе сином Землі, а землян — братами. Він проймається думкою, що людство має бути щасливим, і готовий взяти участь в йото боротьбі за світле прийдешнє, де не буде воєн, злигоднів, недуг

«Блакитне мереживо долі» — розповідь про типову, на перший погляд, американську родину. Ред, Еббі та їхні четверо дітей — дружна й весела сім’я. Вони живуть у великому будинку з красивою верандою. Здавалося б, мрія, а не життя. Але диявол ховається в деталях. Авторка дає зрозуміти: не буває простих пересічних родин, у кожної знайдуться сімейні таємниці і неймовірні історії — лише придивіться до мережива їхньої долі

Не дуже звичний, але дуже цікавий твір авторки відомого циклу про руду Енн. М'який гумор і жорстка сатира, звичаї 20-х, які змінюють попередню епоху, глибоко відчуті пейзажі і майже казковий сюжет

«Блакитний роман» нагадує візіонерську сповідь наркомана, а іноді автор постає відсторонено, наче випадковий свідок глобальної катастрофи. До речі, у двадцятих точилися запальні літературні дискусії, чим вважати «Блакитний роман» — прозою чи поезією. Сучасники називали Михайличенка «чорним Вітменом», «параноїдальним маніяком» і «божевільним автором Заповіту Смерти». Володимир Гадзинський, дослідник його творчости, писав: «Він лишився стояти велично, як скеля, він не мав по собі ні літературної школи, ні епігонів… Лишився самотнім і непорушним». Звісно, з точки зору вже сучасної теорії літератури «Блакитний роман» є стовідсотковою поезією. Текстуальне візіонерство тепер нагадує експерименти французького кіна шістдесятих (Ґодар та ін.). Візіонерство «Блакитного роману» нарешті — після зняття політичної заборони і зняття естетичного нерозуміння в українській культурі — бо вже прокотилась хвиля радикального сюрреалізму Нью-Йоркської групи та Київської школи (а також Іллєнкових сюрреалістичних фільмів) — може стати гарним підґрунтям для кінематографічного шедевру